Про єдиний ландшафтний парк Полтави

Полтавський дендропарк – пам’ятка садово-паркового мистецтва України загальнодержавного значення.

За часів Полтавської битви територія, на якій розташований сучасний дендропарк, являла собою густий незайманий ліс — Яківчанський ліс переходив у діброву на Монастирській горі. Під час німецької окупації цей ліс був знищений загарбниками з тактичних міркувань. Після цього майже голі схили балок на північних околицях Полтави поступово почала вражати ерозія.

Закладення дендропарку розпочалося весною 1962 року. Головним ініціатором створення дендропарку була дендролог Яніна Яківна Яценко. У перший день у закладенні парку взяли участь три тисячі полтавців, а протягом місяця — вже майже десять тисяч. Дерева висадили на площі 17 гектарів.

Спочатку створення парку велося без проекту. Схеми окремих зон дендропарку розробили головний архітектор міста Лев Вайнгорт і ландшафтний архітектор Віктор Жихарєв. А вже через рік було затверджено проект Яніни Яценко, який вона склала з урахуванням порад завідуючого відділом дендрології ботанічного саду АН УРСР професора Леоніда Рубцова.

За участю звичайних полтавців були створені ділянки «Лісостеп» та «Українська діброва», а на схилах західної балки був висаджений бузок. Частиною парку став старий Яківчанський ліс — єдиний живий свідок Полтавської битви. Нині цей зелений куточок Полтави має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, в ньому близько 260 видів і форм рослин. Серед них ті, що вже стали рідкісними на батьківщині — у Росії, Казахстані, Закавказзі. Окремі ділянки парку навіть отримали назви — «Російський ліс», «Кавказ».

Офіційно Полтавський дендропарк був відкритий у липні 1987 року, коли полтавці відзначали День міста. З того часу дендропарк є одним із найулюбленіших місць відпочинку полтавців та гостей міста.

У вересні 1987 року дендропарк «На полі Полтавської битви» зайняв друге місце на Всесоюзному конкурсі парків, поступившись лише Ізмайлівському парку у Москві. Нині територія Полтавського дендропарку займає 124.5 гектари.

Особливість парку — його рельєф: багато видових майданчиків, з яких відкриваються цiкавi перспективи, свiтлi галявини. Основною магістраллю є стежка, що починається від входу з боку вул. Якiвчанської, проходить по захiднiй балці, через долину на схід i закінчується при вході зі сторони вулиці Лугової. Усі видові майданчики, каскад ставків, система галявин, групи декоративних рослини концентруються на цій лінії. При розбудові парку враховувалася існуюча мережа стежок, що дало свої позитивні наслідки. Дороги грейдувалися, але потім їм давали можливість заростати, що створювало природний вигляд.

Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми i кольору, створюють незабутній ефект.

По дну західної балки проходить головна стежка вздовж верхнього ставка, а за його греблею відкривається краєвид на копанку і другий ставок. Стежка проходить через широкі, відкриті луки. Ставок i копанка обсаджені  плакучою вербою. На греблі другого ставка простягає свої віти до сонця тополя. Її вік — близько 100 років.

Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев’яний будиночок — колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Васильовича Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах i ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

На схід до четвертого ставка спускається галявина постійного цвiтiння — царство кольорів i духмяних пахощів. Біля неї — великий став. На пологому протилежному березі розкинувся густий ялинник. Яскравою плямою виділяється група модрин: навесні — нiжно-зеленi, восени — яскраво-жовті.

Один з декоративних майданчиків розташований високо над ставками. З нього відкривається вид на весь каскад ставків i на Хрестовоздвиженський монастир. Зі сходу галявина відокремлюється щільною стіною туї, на фоні якої виділяються блакитні ялини, сосни Веймутова

Північна балка має невеликі схили. Південна балка межує з парком сільськогосподарської дослідної станції. По її дну протікає річечка. Далі — царство беріз «Російський ліс»

Сьогодні  Дендропарк- це улюблене місце полтавчан та гостей міста для пікніків і прогулянок.

А на ставку в парку, починаючи з весни і до перших заморозків, живуть чорні та білі лебеді.